понедельник, 17 октября 2016 г.

Святий Миколай



Життя святого Миколая Чудотворця

Святого Миколая Чудотворця шанують на Сході та на Заході, християни та мусульмани. Усе життя св. Миколая було сповнене благодіяннями та чудесами. Церква прославляє Миколая Чудотворця як швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він допомагав потопаючим, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих: повертав зір, мову, позбавляв кульгавості. Допомагав позбутися убогості, дарував їжу голодним, був помічником та заступником. Він швидко з'являвся там, де потрібна була допомога. І сьогодні він приходить до тих, кому необхідне його заступництво. Його чудес не злічити. Усе життя Миколая Чудотворця було сповнене любов'ю до ближнього. Навіть смерть не зупинила його благородних справ, його чудеса звершаються і сьогодні. Народився св. Миколай у 257 році після Різдва Христового в Малій Азії, у мирлікійському місті Патарі, у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю та милосердям. Довго його батьки не мали дітей, та як нагороду за праведне життя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн.






Юнак був стриманим, схильним до самотнього життя, любив відвідувати храми Божі. Зважаючи на праведне життя Миколая, його рідний дядько - єпископ Патарський посвятив  його в сан пресвітера. Втративши своїх батьків, отриману спадщину Миколай віддає потребуючим.

Гей, пошлемо листочок до раю:
"Не забудь нас, Святий Миколаю!
Не забудьте про нас, янголятка! -
Вас прохають і хлопці й дівчатка.
Завжди ми були чемні та милі,
До садочка охоче ходили,
Шанували матусю і тата,
Любили сестричку і брата.
Ми складаєм долоні маленькі
У молітві до Божої Неньки,
Тож гостей ми чекаємо з неба -
А Антипка нам зовсім не треба!"
Гей, напишем листочка до раю:
"Ми чекаєм, Святий Миколаю!
Ми чекаємо вас, янголятка!"
А підпишемо: Хлопці й дівчатка.
                                Н.Наркевич

Одного разу св. Миколай забажав поклонитися місцям, освяченим чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, він вирішив не повертатися додому, а піти в пустелю та присвятити себе служінню Богу: постом, молитвою та зреченням від сну. Проте Бог відкрив йому Свій намір: звелів повернутися на батьківщину, щоб в ньому прославилося ім'я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Там його обрано єпископом. Але перед цією подією св. Миколай мав чудесне видіння: вночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.
У час гоніння на християн св. Миколай сміливо зміцнював у Лікії християнську віру, за що разом з іншими був кинений до в'язниці. Там терпів голод, спрагу, образи, знущання і страх смерті. Однак словом і власним прикладом він підбадьорював і зміцнював тих, хто був поруч.

Підніму до неба рученята,
Помолюсь на Миколая свято!
Якщо вірить, молиться дитина -
Зійде благодать на Україну!
О, пастирю наш, отче Миколаю!
Від усього серденька благаю:
Зглянься на невиннеє ягнятко,
Захисти від горя і нестатку!
Захисти від кривди і хвороби,
Від чиєїсь злості чи жадоби!
Наш заступнику, могутній друже,
Ти завжди до всього небайдужий.
Тож схиляється тобі додолу
Кожний і обласканий, і кволий,
І дорослий кожний, і маленький,
Молиться і дякує красненько
За твою всемилість і опіку.
Чудотворцю щедрий, сяйноликий!
Від несправедливості і болю
Захисти нам і життя, і долю!
Сподіваюся і прославляю
Доброту святого Миколая!
Милосердний, будь і не покинь
У Господній істині! Амінь!


Св. Миколай був учасником Першого Вселенського собору в травні 325 року: на запрошення імператора Костянтина у віфінському місті Нікеї зібралися 318 єпископів, щоб вирішити церковні справи. У роботі собору св. Миколай показав себе палким охоронцем чистоти віри, виступивши проти єресі аріанства.

У подвигах любові до Бога і ближніх проходило усе життя Архиєпископа Мирлікійського. Він відійшов у вічність 6.12.342 р. З його тіла виходило цілюще миро та пахощі. 22 травня Церква відзначає перенесення мощей св. Миколая Чудотворця з Мир Лікійських до мста Барі (Італія). Спочатку вони знаходилися в храмі св. Івана Предтечі, однак, відчувши їх чудодійну силу, жителі Барі спорудили в ім'я св. Миколая розкішний мурований храм, в якому і поставили позолочену раку.
Саркофаг у Мирі, в якому, за переказами, було поховано Св. Миколая.
Через три роки після перенесення мощей до Барі, їх урочисто поклали під престолом у вівтарі новозбудованого храму, де вони перебувають і досі.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности, учителем повздержности явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смиренням високе, убогістю — багате, отче, священноначальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Слава: Кондак, глас 3: В Мирах, святий, священнослужителем показався ти, бо, Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу твою за людей твоїх і спас неповинних від смерти. Ради цього освятив ти себе як великий таїнник божої благодаті. 
І нині: Богородичний, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Посилання на джерело:http://old.dyvensvit.org/articles/1376.html

Дитяче караоке: пісня про Миколая 



Відео "Святий Миколай"


Посилання на джерело:https://www.youtube.com/watch?v=L42voY8fHhA

Дитяче караоке: пісня про Миколая


среда, 16 марта 2016 г.

Весна

                   Весняні звичаї та обрядиВесняні звичаї та обряди




                    

Весняний цикл календарних обрядів українців дещо здеформований християнським календарем. Починається він від дня Євдокії і триває аж до Вознесіння.

Своєрідним перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу є день СТРІТЕННЯ (15 ЛЮТОГО).


До цього дня зберігалися в церквах різдвяні ялинки. Подекуди в Україні на Стрітення ще ходили ввечері переряджені з колядою. Вранці того дня з закосиченими свічками поспішали до церкви, щоб їх освятити. Потім тими свічками підкурювали хворих людей худобу. Влітку ці свічки засвічували перед образами під час грози - на її відвернення. Ось чому їх називали ще й «громничними». Удома, повернувшись з церкви, на хвилинку запалювали громничну свічку - «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив». У цей день святили у церквах і воду, яку приносили додому і пильно берегли. Нею натирали хворі місця. Обов'язково «стрітенську» воду вживали від «пристріту» - хвороби, спричиненої «поганим» оком. Цією водою кропили худобу, вулики. Нею виряджали у далеку дорогу. В обрядових дійствах, ворожіннях, народних прикметах, приурочених до Стрітення, вже виразніше простежуються близькі селянинові весняні турботи. Увечері на Стрітення виставляли надвір миски зі збіжжям. Котре з виставленого насіння буде більше вкрите вранці росою, те краще й сіяти: дасть більший врожай.

Ще відчутніші весняні мотиви у день ВІДНАЙДЕННЯ ГОЛОВИ ІОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ, ОБРЕТІННЯ (9 БЕРЕЗНЯ).

За народними повір'ями, з цього для перелітні птахи починають «повертати голови додому». Недаремно казали: «Діти - від хліба, птахи - до гнізда, а селяни - до плуга». Оскільки першими прилітали жайворонки, часом і до дня Обретіння, за їх польотом визначали врожай: якщо цей день жайворонки летіли високо над землею — на врожай, низько — на недорід.

Але за народним календарем весна починалася від дня ПРЕПОДОБНОЇ МУЧЕНИЦІ ЄВДОКІЇ (14 БЕРЕЗНЯ), або ЯВДОХИ.

Цей день шанували в народі: не прали, не працювали кіньми і волами. На нього припадало багато прикмет про майбутній достаток: теплий сонячний день віщував урожай на пшеницю, льон і коноплі, похмурий — на гречку і просо.

Справжні весняні мотиви, найповніше виражені в обрядах, приурочених до Благовіщення, Великодня, Юрія, звучали від дня СОРОКА СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ (22 БЕРЕЗНЯ).

У східних районах України у цей день молодь «розпочинала вулицю» — своєрідне весняне дозвілля, яке тривало до СЕМЕНА (14 ВЕРЕСНЯ).

За традицією, з цього дня зачинали співати веснянки. У західних районах, де вплив церкви був значно сильнішим, веснянки виконували від Благовіщення, але найчастіше вони долучалися безпосередньо до молодіжних розваг на Великдень. Але чи не найважливішим обрядовим дійством цього дня була урочиста зустріч птахів, які повертали з вирію. У цей день пекли до сорока коржиків — «жайворонків». Їх роздавали не лише дітям («щоб птиця велася»), а й усім членам родини. На Бойківщині ці коржики («коцики») кидали ще й бузькам у гнізда, якщо вони гніздились на подвір'ї.
 


Чому так в Україні віддавна вшановують птахів, які повертають додому із вирію? Згадаймо: не лише птахи і відлітають у вирій. Вирій, за народними уявленнями, — це і «той», «інший» світ, куди «відлітають» душі покійних предків. Ці давні вірування властиві не лише українцям, а й багатьом іншим народам. Може, через те такою пошаною й користуються у нас перелітні птахи, особливо ластівки і лелеки. Недарма важким гріхом вважалося в народі зруйнувати їх гнізда. Відгомін цих вірувань зберігся у чудовій українській казці «Кривенька качечка», у сучасній пісні про журавлів на слова Расула Гамзатова, але найповніше — в українських похоронних плачах і голосіннях.

У такій урочистій зустрічі птахів найважливішим у давнину, очевидно, був мотив ушанування предків. А вже згодом на нього нашарувалися інші — те, що ми називаємо «проводами зими», «зустріччю весни» чи «закликанням весни». У цьому можемо переконатись на прикладі обрядових дійств у весняному циклі, які не мають точно визначеної за сучасним календарем дати.
Це, передусім, стосується неділі, яку називали М'ЯСОПУСНОЮ. Вона залежала від того, скільки тижнів м'ясниць -— пори зимових весіль — випадало того чи іншого року.

Після неї наступав тиждень, за яким починався ВЕЛИКИЙ ПІСТ, що тривав сім тижнів — аж до Великодня. На перший день цього тижня майже скрізь в Україні влаштовували «ніжкові», або «гижкові», заговіни (запусти), обов'язковою стравою яких мусив бути холодець із свинячих ніг.
З наступного дня починався СИРНИЙ ТИЖДЕНЬ, або МАСЛЯНА.

Кожен день цього тижня був заповнений різноманітними звичаями, які нині вже дещо призабулися. Вранці першого дня Масляни заміжні жінки збиралися або в чиїйсь хаті, або в корчмі. Одна з них виймала поліно і клала на стіл, інші жінки сповивали поліно, як ляльку. Це означало — народився «Колодій». Після доброго частування, залишивши «Колодія» в шинку, жінки ходили від хати до хати, де були неодружені парубки чи дівчата, і прив'язували їм або їхнім батькам «колодки». Це могла бути цурпалка, кольорова стрічка, хустина — своєрідне покарання за те, що не одружилися протягом недавніх м'ясниць. Ту відзнаку ніхто не смів з себе зняти, поки не дасть викупу — почастує горілкою в останній день Масляни або подарує писанку на Великдень. Дівчата також ходили чіпляти парубкам «колодку» — кольорову стрічку чи хустину на рукав. Парубки давали викуп грішми, які використовували для влаштування гостини на запусти («пущанє») в останню неділю перед Великим постом. Наступного дня жінки «Колодія» хрестили — знову обходили хати з неодруженою молоддю, щоб бува хто не відчепив «колодки».





У середу, справляючи з жартами і сміхом «Колодієві похрестини», гуртом обходили хати, де гостилися варениками з сиром і горілкою. У четвер — день «Колодієвої смерті» — жінки збиралися в гурти, забавлялись і частувались — щоб «телята водились» і «масло не гіркло». У п'ятницю жінки влаштовували «Колодієві похорони», а в суботу — «оплакували Колодія», хоча і в ці дні, як і в попередні, тривали веселі сільські гостини, головною стравою яких були вареники з сиром та сметаною. Недаремно казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала: якби ж тебе — сім неділь, а посту — одна!».


Посилання на джерело:http://about-ukraine.com/index.php?text=56 
Посилання на джерело:https://www.youtube.com/watch?v=-1d1tsT6W9E